Архіви позначок: литература

На захист Епікурейців

Сьогодні жодна освічена людина не буде сперечатися з тим, що сучасна філософія виникла завдяки старанням давньогрецьких мислителів. Хоча в більшості випадків погляди античних філософів були стихійними і часто наївними, саме вони заклали підґрунтя для розвитку не тільки філософії як такої, але й культури і науки.

Особливе місце в античному мисленні займає школа епікуреїзму на чолі із своїм засновником — філософом Епікуром (341 – 270 рр. до н. е.).

Епікур навчав про те, що насолода є основою всього найліпшого в житті. У зв’язку з цим чи можна сказати, що життя епікурейців було непристойне, без жодних принципів, що вони вдавалися до ганебних вчинків, постійно вишукуючи насолод? Для когось може видатися дивним, але Епікур не вчив своїх учнів вести таке життя! Філософ не обстоював ідеї пошуків негайного й короткочасного задоволення, яке триває аж до смерті. Навпаки, він вчив, що найліпший шлях до насолоди — це життя, у якому є місце розсудливості, відвазі, самовладанню і справедливості, оскільки згубні наслідки зловживання чим-небудь є перешкодою для щастя.

Епікур та його послідовники виявляли помірність щодо задоволення. Вони віддавали перевагу розумовим, інтелектуальним насолодам над тілесними чи матеріальними. Фізичне задоволення не було таким важливим для епікурейців, як їхні стосунки з людьми.

Щоб допомогти людям подолати страх перед божествами й смертю, Епікур навчав, що боги не цікавляться людством і не втручаються в людські справи. Він говорив, що «боги надто далекі від нас, аби робити нам добро чи зло». На думку філософа, всесвіт не було створено за допомогою певної вищої сили, а життя зародилося випадково, напевно, завдяки самозародженню і природному добору найбільш пристосованих. Через багато століть після епікурейців ця думка лягла в основу теорії еволюції і до наших днів є предметом гострих суперечок вчених всього світу.

Епікур також навчав, що після смерті життя повернути неможливо, тому людина повинна жити якомога щасливіше під час короткочасного перебування на землі. На відміну від багатьох тодішніх філософів, він заперечував безсмертя душі. Епікур вважав, що необов’язково вдаватися до гріха, натомість, треба тішитися сьогоденням, оскільки це все, що є.

На жаль, згодом погляди цього філософа почали трактувати неправильно, і тогочасне суспільство занурилося в неморальність, що має місце дотепер. Однак, як би там не було, Епікур постарався змінити мислення людей і внести свою частку в покращенні їхнього життя. Його недаремно вважають одним з найвидатніших філософів всіх часів.

© Студия копирайтинга “Ямбус”

Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!

Сучасна українська книга

Досліджуючи літературний ринок країни, можна зробити ґрунтовні висновки щодо переживань та прагнень громадян, які її населяють.

Письменник, наче художник, малює словами, проте перед його поглядом постають не пейзажі чи портрети, а вивернуте нутро нації, її гола душа без прикрас та обману. Людські страхи, потаємні сподівання, відважні мрії – одвічні теми всіх часів. Проте література окремої країни має свої особливості, пов’язані з історичними подіями, що мали місце на її території.

Українська література  – це  патріотичний заклик до бою, кожен рядок її прози та поезії просякнутий болем гнобленого народу. І давні літописи, і радянські багатотомники населяють герої, вони мужньо протистоять ворожим силам, демонструючи відвагу, мудрість та розважливість.

Оскільки всі сили українські письменники зосереджували переважно на патріотичній літературі, маємо досить обмежену жанрову структуру. Лише на початку ХХ століття ситуація дещо змінюється. Головною течією, яку масово сповідують українські літератори, стає постмодернізм. У прозових творах нової демократичної та незалежної літератури значно поменшало пафосу, притаманного соцреалізму, натомість головною зброєю стає іронія.

На сторінках сучасної української книги здійснюється глибока переоцінка цінностей, розкриваються теми, заборонені у радянські часи. Наприклад, Василь Шкляр у романі «Залишенець. Чорний ворон» наважується підняти тему боротьби повстанців проти більшовиків в 1920-х роках. З’являються такі нові  жанри, як міський  роман, фантастичний роман, трилер, детектив. Письменники в новій для себе царині  орієнтуються на зарубіжний приклад. Відмінними особливостями сучасної книги також є опис колоритних українських звичаїв, унікальних пейзажів, а також широке використання діалектів та суржику.

Найбільш популярними на сьогодні є твори Марії Матіос, Юрія Андруховича, Люко Дашвар, Сергія Жадана, Андрія Куркова, Марини і Сергія Дяченків. Романи деяких авторів перекладено іншими мовами. Наприклад, “Польові дослідження з українського сексу” Оксани Забужко перекладено 11 мовами: англійською, німецькою, італійською, російською, польською, угорською, чеською, болгарською, шведською, румунською та голландською.

Засмучує відсутність підтримки та фінансування з боку держави, письменники змушені “потом і кров’ю” пробивати дорогу для своїх творінь. Відтак українські ЗМІ не рідко розповідають про скандали між сучасною літературною елітою, чи їх конфлікти з владою. Згадаємо, як Василь Шкляр попросив видати йому Шевченківську премію після відставки Дмитра Табачника, вдалий піар – хід допоміг розпродати новий роман автора за рекордний час.

В сучасній українській літературі багато неоднозначних – як позитивних, так і негативних явищ, а також багато наявних проблем, що потребують вирішення. Отже, будемо вирішувати.

© Студия копирайтинга “Ямбус”

Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!