Темна сторона копірайту

Право на інтелектуальну власність – це наріжний камінь сучасної економіки. Але з кожним днем все частіше можна почути про те, що захист авторських прав – копірайт – входить в протиріччя з іншими правами – приміром, зі свободою слова. Виявляється, не все так добре…

Копірайт і захист інтелектуальної власності впливають на сам розвиток культури. Можна з упевненістю сказати, що єдиною на сьогодні “вільною територією” залишається лише Інтернет. Проте, на думку багатьох оглядачів, це продовжиться недовго, ера тотальної свободи зовсім скоро закінчиться. Вже з’явилися програми, які можуть виявляти в мережі “нелегальну” інформацію – тексти, фотографії, музику. Право на копірайт треба буде підтверджувати. Або платити.

В чому суть копірайту

Головний принцип дії копірайту дуже простий: якщо не можеш захистити те, що тобі належить, це означає, що це тобі не належить, а тому треба платити авторові. Без варіантів.

Копірайт захищає літературні твори, музику, технічні розробки, фотографії й багато що іншого. Будь-які твори, захищені копірайтом, так само як і будь-яка їх частина, не можуть бути використані сторонньою людиною без дозволу автора або особи, що представляє його інтереси.

Копірайтом проте не можна заборонити ідеї, принципи іта процедури – адже подібна заборона повністю виключить саму ідею її використання людством, викреслить її. Це буде зупинкою розвитку.

Парадокси копірайту

Прикладів тут багато: маловідомі літератори й графомани подають до суду один на одного, звинувачуючи у викраденні сюжетів. Не минула подібна доля й титанів IT-ринку: у кінці дев’яностих років Microsoft була вимушена виплатити з цієї ж причини чималу суму компанії Apple просто тому, що та першою встигла запатентувати свій винахід. Колись група “The Verve” випустила хіт, але музиканти були вимушені віддавати усі гонорари на користь інших виконавців – “Rolling Stones”, чию музику вони використали.

Фактично вже жоден автор не може почувати себе сьогодні спокійно. Немає гарантії того, що його твір не визнають плагіатом, оскільки щось подібне вже колись кимось було написано. А причина в тому, що ще в далекому 1998 році була прийнята формула, згідно якої копірайт діє до кінця життя автора плюс ще 70 років. Це означає, що величезні масиви інформації стають недоступні для використання.

Є ще одна тонкість. Головними призвідниками продовження термінів дії копірайту вважаються. родичі й спадкоємці авторів, а також організації, що володіють авторськими правами на твори – наприклад, видавництва. Просто тому, що їм це вигідно в грошовому плані.

Копілефт

Хід у відповідь прибічників “загального права” не змусив себе чекати. На вістрі атаки виявився Віри Лессіг. Саме він очолив неформальне об’єднання інтелектуалів з оригінальною назвою “Копілефт” (Copy Left). Спочатку в об’єднання входили лише програмісти, які добровільно віддалт частину коду написаних ними програм у вільне користування. Пізніше до “Лівої Копії” приєдналися письменники, музиканти та фотографи.

Головна ідея, яку хотіли донести копілефтівці, проста й зрозуміла: застосування закону про захист авторських прав зробить людей менш вільними, але найголовніше – під корінь знищить дух творчості. Тобто копірайт це, звичайно, добре, але не те щоб дуже.

Тенденції такі, що вже зовсім скоро цитувати чужі тексти взагалі стане неможливо. Писати шкільні твори та реферати по літературі – теж.

Як це починалося

1790 – ухвалено закон про копірайт. Він захищає картографів, авторів книг і проектних креслень.
1831 – захист прав отримують композитори, а сам термін дії копірайту збільшено до 28 років з подальшим правом пролонгації ще на чотирнадцять років.
1841 – світ сколихнув перший судовий процес про копірайт. Судили архівіста, що надрукував у своєму журналі уривки з листів Джорджа Вашингтона.
1865 – свій копірайт отримують фотографи.
1886 – прийнято Бернську Конвенцію, міжнародна угода про копірайт.
1897 – без дозволу автора відтепер не можна виконувати їх музичні твори.
1909 – право копірайта отримали кінофільми.
1952 – міжнародна женевська конвенція про захист авторських прав.
1953 – захист прав отримують автори усіх літературних творів.
1978 – термін дії копірайту продовжується до смерті автора, плюс ще 50 років.
1980 – копірайт-захист отримують усі комп’ютерні програми.
1990 – можна захищати комп’ютерну графіку, архітектурні проекти й навіть перфоманси та різні художні інсталяції.
1993 – перший в історії процес про захист авторських прав в мережі Інтернет. Був засуджений власник сайту, що опублікував фотографії з журналу Playboy.
1996 – в Женеві представники 160 країн створили Всесвітню Організацію по Захисту Інтелектуальної Власності.