Літературознавець Ярина Цимбил в анотації нової книги «Кілька історій про кохання», написану журналістом Вадимом Денисенко, висловлює таку думку: «Напевно, ця книга є одним з кращих гумористичних творів, які мені доводилося читати за останні роки. Адже у вітчизняній літературі давно вже не було чогось з таким рівнем гумору».

Думка критика, розміщена на обкладинці книги, може дезорієнтувати читача, оскільки оповідання Денисенко не є ні гуморесками, ні анекдотами. Хоча це все ж анекдоти, проте у своєму старовинному значенні цього слова – це своєрідні цікаві історії про людей, але вони не завжди виявляються смішними.

В даному випадку не важливо, наскільки дійсним є усе повідане, або узято це з життєвого досвіду Денисенко, і наскільки герої оповідань є реальними людьми. Та й самі історії, розказані автором, не назвеш якимись незвичайними. Швидше навіть навпаки – це низка з найзвичайніших життєвих ситуацій: зустрічі або розлучення, розмови або окремо кинуті фрази; алкоголь, побут, секс і тому подібні, як говорить автор, абсолютно банальні речі.

Проте саме в цьому й прихована особливість цих абсолютно «банальних» подій. Раптом, в якийсь певний момент, вони набувають особливу ауру, стають значимими, концентруючи в собі радість або гіркоту нашого життя, оголяючи грані людської мудрості або дурості.

Завдяки саме цим проявам і приходить розуміння чогось серйозного, важливого, вічного. Але для кожного письменника це може бути слизьким місцем, бо дуже великий ризик – вдаритися в сентиментальність. Денисенко із спритністю цього уникає, ховаючи думки з переживаннями за ширмою іронічності та глузливості. Книга стала прикладом чоловічої специфічної літературної сповіді: звичайно, чуйний читач зрозуміє все, а пересічний – обов’язково посміється.

© Студія копірайтингу «Ямбус»

Замовити безкоштовну консультацію
Допоможемо швидко вивести сайт в топ-3