Копірайт у XXI столітті – захист правовласника чи рудимент минулого?

Автор: Юлиан Клицаков в Неформат от 05 Листопада 2019

Захист прав володіння інформацією та використання інформаційних технологій – одна з головних причин постійних судових позовів. Інтернет щодня приголомшують гучні справи про піратство (досить згадати той же ex.ua), й іноді розгляди закінчуються реальними тюремними термінами. Але чи раціональний увесь цей процес, взагалі уся ця тенденція поступового обгороджування споживача від безкоштовного, не ліцензійного контенту?

Копирайт в XXI веке. Защита правообладателя или рудимент прошлого?Чи треба платити за перегляд фільмів з домашнього ПК? За установку софтверу, навіть якщо він не використовується в комерційних цілях? За копірайт на виробництво «схожої» продукції? Втім, питання тут тільки одне: доступ до інформації – це надбання громадськості або все ж чиясь власність?

Пам’ятаєте старовинну притчу про двох мудреців, які обмінялися яблуками? Ніхто з них не став багатшим. А ось коли мудреці обмінялися своїми думками, то кожен з них став на одну думку багатіше. Інформація має бути доступна кожному. Не важливо, фільм це, пакет програмного забезпечення або новий альбом відомого виконавця. Інформація не має бути товаром й мати обмежений доступ.

Чи повинна?

Представимо ситуацію. Відомий режисер зняв новий фільм, який, по його обіцянках, повинен побити усі рекорди по зборах. Картина виходить в кінотеатрах (у яких, нагадаємо, заборонена відеозйомка!), мільйони фанатів відвідують прем’єру, і… терплять розчарування!

Чи все «правильно»? З одного боку – так. Глядачі заплатили за інформацію, проте вона не виправдала їх очікування.

Щорічно виходять десятки «провальних» фільмів, проте чи багато грошей за квитки повернуто глядачам? Ні долара. Але якщо ми купуємо товар в магазині, і він не якісний або не подобається – впродовж двох тижнів ми можемо зажадати гроші назад. То чом би не дивитися фільми вдома? В цьому випадку нарікати ніхто ні на кого не буде.

Право на копірайт або контроль інформації?

Продовжуючи тему піратського мультимедіа-контенту, варто згадати й знамениті ресурси ex.ua та fs.to, вимушені закритися через тиск закону. Чи заважали вони правовласникам по-справжньому? Ось так щоб дійсно. Сайти працювали довгий час, створюючи величезний трафік. Тут не було вірусів, заборонених матеріалів або шок-контенту. Кожен користувач міг викачати фільм, що його цікавить, музику, текст або гру. Все було безкоштовно й трималося на ентузіазмі самих користувачів.

Інформація стала головною цінністю, а ось права власності нікого не хвилювали. З’являвся новий фільм – і через якийсь час його дивилися ті, хто не хотів або не міг йти до кінотеатру. Виходила в друк нова книга – і місяць по тому її читали ті, хто не міг дозволити собі придбання тому в книжковому магазині. Безкоштовно та зручно.

Кінець кінцем все повернеться на круги своя, й користувачі знайдуть, чим замінити ex.ua, адже не варто чекати, що усі різко «виправляться» й повалять до кінотеатрів, проте такі «палиці в колеса» від влади – не кращий спосіб налагодити принципи поширення контенту.

У будь-якому випадку, самі факти виникнення піратських ресурсів – тривожний дзвіночок для правовласників. І справа тут не у бажанні заробити на чужому продукту (хоча деякі пірати цим і грішать), а в самому принципі розподілу інформації. Вона не має бути зосереджена в одних руках або бути доступною тільки якомусь одному, певному кругу користувачів. Наприклад, тим, у кого є гроші. Це загальне надбання – загальнолюдське, й меж у інформації бути не повинно.

© Студія копірайтингу «Ямбус»

Замовити копірайтинг
На вигідних умовах

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *